Ураження периферичної нервової системи

Причини ураження периферичних нервів можуть бути різні.

Компресійно-ішемічні ураження периферичних нервів виникають, коли тривале або повторне здавлення порушує роботу нервових волокон і кровопостачання нерва. Спочатку можуть виникати набряк і порушення проведення імпульсів, а при тривалій компресії — пошкодження мієліну та аксонів. Симптоми часто посилюються під час певних рухів або тривалого перебування в одному положенні.

Найчастіше компресія виникає там, де нерв проходить через анатомічно вузький канал або простір, тому такі ураження називають тунельними синдромами. Найпоширеніші серед них:

1. Синдром карпального каналу — компресія серединного нерва в ділянці зап’ястя. Характерні оніміння, поколювання або печіння в кисті, переважно в ділянці великого, вказівного та середнього пальців.
2. Кубітальний тунельний синдром — ураження ліктьового нерва в ділянці ліктя. Типові оніміння та поколювання мізинця та безіменного пальця, іноді слабкість кисті.
3. Тарзальний тунельний синдром — здавлення великогомілкового нерва біля внутрішньої кісточки. Може спричиняти печіння, біль, поколювання й оніміння в п’яті та підошві стопи, особливо під час ходьби або тривалого стояння.

При защемленні нервів симптоми відповідають зоні іннервації конкретного нерва.

Поліневропатія — це дифузне ураження багатьох периферичних нервів, зазвичай з двобічним і відносно симетричним розподілом симптомів. Вона може бути пов’язана з метаболічними, токсичними, інфекційними, спадковими або імунозапальними процесами. Тому множинне запальне ураження периферичних нервів стосується лише запальних форм поліневропатії. На відміну від мононевропатії, яка обмежується одним нервом, у такому разі залучаються багато нервів одночасно.

Множинне запалення ураження периферичних нервів може мати гострий або хронічний перебіг. Наприклад, синдром Гієна-Барре розвивається швидко, тоді як хронічна запальна демієлінізуюча поліневропатія (ХЗДП) прогресує або рецидивує понад 8 тижнів. При імунозапальних та судинних ураженнях розподіл симптомів буває асиметричним.

При ураженні периферичних нервів важливі характер симптомів, а також їх розподіл, поєднання та динаміка. Тривожні прояви:

• нейропатичний біль — печіння, простріли, поколювання або відчуття «струму»;
• парестезії — поколювання, «мурашки», оніміння чи незвичні відчуття в певній ділянці;
• зниження чутливості — гірше відчуваються дотик, біль, температура або положення кінцівки;
• м’язова слабкість — стає важче утримувати предмети, піднімати стопу, застібати ґудзики чи виконувати точні рухи;
• атрофія м’язів — зменшення їхнього об’єму при тривалому порушенні нервового забезпечення;
• порушення ходи та рівноваги — невпевненість під час ходьби, спотикання, труднощі з підйомом або опорою на стопу;
• зміна рефлексів — їх послаблення або випадіння може допомагати лікарю визначити рівень ураження;
• порушення вегетативних функцій — зміни потовиділення, температури шкіри або інших автономних реакцій.

Для периферичного ураження характерна відповідність симптомів зоні певного нерва або дистальне симетричне поширення при поліневропатії. При патології корінця хребта симптоми частіше відповідають його дерматому та можуть супроводжуватися болем у шиї чи спині. Суглобові патології переважно спричиняють локальний біль та обмеження рухів без характерного неврологічного дефіциту.

Терміново звернутися до спеціаліста потрібно, якщо оніміння виникло раптово протягом хвилин або годин, слабкість швидко наростає протягом годин чи днів, з’явилися порушення дихання або ковтання, а також оніміння в промежині чи порушення контролю сечового міхура або кишечника.

Діагностика передбачає послідовне визначення рівня та характеру ураження периферичних нервів. Її етапи:

1. Неврологічний огляд. Лікар уточнює характер і розподіл симптомів та перевіряє силу, чутливість, рефлекси, координацію й ходу. За результатами огляду визначає локалізацію ураження.
2. Пошук причини. Оцінюють супутні захворювання, прийом ліків, можливі токсичні впливи, травми та сімейний анамнез.
3. Лабораторні дослідження. Залежно від клінічної ситуації перевіряють, зокрема, рівень глюкози, вітаміну B12, функцію щитоподібної залози, показники крові тощо.

Якщо огляд і базові аналізи не пояснюють симптоми, до обстеження додають електронейроміографію (ЕНМГ), МРТ або інші спеціальні дослідження.

Периферична нейропатія потребує лікування, спрямованого насамперед на її причину. При дефіцитних станах коригують нестачу поживних речовин, при токсичному ураженні усувають відповідний чинник, а при імунозапальних формах застосовують спеціальну протизапальну або імунотерапію.

Для контролю нейропатичного болю можуть використовуватися анальгетики та спеціальні препарати для нейропатичного болю. Нейропротектори не є універсальним засобом для всіх видів нейропатії, тому терапію підбирають залежно від діагнозу. Вітаміни групи B доцільні насамперед при підтвердженому дефіциті.

Основне лікування доповнюють фізіотерапія та реабілітація. Вони допомагають підтримувати силу, рухливість, рівновагу та функціональну незалежність.

Хірургічне лікування потрібне при компресійних невропатіях за стійких або прогресуючих симптомів, вираженої слабкості чи атрофії, а також коли обстеження підтверджує значне здавлення нерва.

Після операції пацієнту потрібне відновлення. Орієнтовні його строки:

• загоєння операційної рани — 1-2 тижні;
• відновлення повсякденної функції після неускладненої декомпресії — близько 6-12 тижнів;
• відновлення нервової функції при аксональному пошкодженні — може тривати 3-12 місяців і довше.

Прогноз залежить насамперед від тяжкості та тривалості ураження, локалізації нерва, відстані до м’яза-мішені, віку та наявності рубцевих змін. Чим довше триває виражена компресія або денервація, тим менше можливостей для повного функціонального відновлення.